Казимир IV Ягеллончик
Казимир IV Ягеллончик пол. Kazimierz Jagiellończyk | ||
| ||
---|---|---|
29 червня 1440 — 7 червня 1492 | ||
Попередник: | Сигізмунд Кейстутович | |
Наступник: | Олександр Ягеллончик | |
| ||
25 червня 1447 — 7 червня 1492 | ||
Попередник: | Владислав III Варненчик | |
Наступник: | Ян I Ольбрахт | |
Народження: |
30 листопада 1427[3][4][…] Краків, Королівство Польське | |
Смерть: |
7 червня 1492[3][4][…] (64 роки) Гродно, Велике князівство Литовське[6] | |
Поховання: | катедра святих Станіслава і Вацлава[7] | |
Країна: | Велике князівство Литовське | |
Рід: | Ягеллони | |
Батько: | Владислав II Ягайло | |
Мати: | Софія Гольшанська | |
Шлюб: | Єлизавета Габсбург | |
Діти: | Владислав II Ягелончик, Ядвіґа Ягеллонка, Казимир Святий[4], Ян I Ольбрахт[4], Олександр Ягеллончик, Сигізмунд I Старий, Барбара Ягеллонка, Софія Ягеллонка, Анна Ягеллонка (1476-1503), Фридерик Ягеллончик, Elisabeth Jagiellond, Єлизавета II Ягеллонкаd[4] і Єлизавета Ягеллонка[4] | |
Нагороди: | ||
Казими́р IV Ягелло́нчик (або Казими́р Андр́ій[8] Ягайлович[9]; пол. Kazimierz IV Andrzej Jagiellończyk; (30 листопада 1427 — 7 червня 1492) — великий князь литовський (1440—1492) та король польський (1447—1492), пан і дідич Русі.
За часів його панування Велике князівство Литовське і Польське королівство були окремими й рівними державами, які об'єднувала тільки персональна унія їхнього спільного правителя[10].
Титул[ред. | ред. код]
Повний титул польською — Z Bożej łaski król Polski, ziemi krakowskiej, sandomierskiej, łęczyckiej, sieradzkiej, Kujaw, wielki książę Litwy, pan i dziedzic Rusi, Prus, Chelmna, Elbląga i Pomorza.
Українською: Божою Ласкою король Польщі, землі Краківської, Сандомирії, Сирадії, Лехії, Куявії, Великий князь Литовський, Володар і Спадкоємець Русі, Пруссії, Хелмна, Ельблонга та Помор'я.
Біографія[ред. | ред. код]
Прихід до влади[ред. | ред. код]
Народився у Кракові. Син великого князя литовського та польського короля Владислава ІІ Ягайла і руської княжни Софії Гольшанської.
У 1440 році у Троках[11] убили великого князя литовського Сигізмунда Кейстутовича[12].
За дорученням короля польського Владислава ІІІ, старшого брата Казимира Андрія, у 1441 році сяноцький староста Ян з Ланцухова відвіз до ВКЛ 12-річного Казимира[13], де литовська знать проголосила його великим князем.
1444 року Владислав ІІІ загинув у битві з турками під Варною. У Польщі розпочалося міжкоролів'я, яке зрештою завершилось тим, що в 1447 році шляхтичі вибрали Казимира Андрія новим польським королем. Того ж року Казимир IV, намагаючись зміцнити королівську владу шляхом послаблення політичної ролі магнатів, видав загальноземський привілей, який значно розширював права шляхти, у тім числі української (Нешавські статути 1454 року).
Правління[ред. | ред. код]
Під час правління Казимира, за сприяння київського князя Семена Олельковича та митрополита Григорія II Болгариновича, здійснено остаточний поділ Київської митрополії на Київську (з осідком у Києві; охоплювала 10 українсько-білоруських єпархій та існувала до 1686 року) та Московську (з 1589 року — патріархія).
Проводив політику централізації Литовсько-Руської держави: у 1452 році ліквідував Волинське, а в 1470 (фактично — 1471) — Київське князівство та перетворив їх на воєводства Великого князівства Литовського.
В 1468 році укладено збірник тогочасних законів — «Судебник великого князя Казимира». У 1454–1466 роках в ході Тринадцятирічної війни з Тевтонським орденом Казимиру вдалось приєднати до території Польського королівства Західне Помор'я, а залишки Держави тевтонців змушені були визнати себе васалом Польщі.
Проводячи активну зовнішню політику, Казимир IV Ягеллончик, домігся утвердження свого сина Владислава на чеському (1471 рік) та угорському (1490) престолах. У 1481 році Казимир IV викрив спробу підготовки повстання проти його влади з боку українських князів Михайла Олельковича, Івана Гольшанського та Федора Більського, яких пізніше було страчено
За Казимира розпочалась невдала для Великого князівства Литовського московсько-литовсько-руська війна 1487–1494 років. Також польські війська жорстоко придушили повстання Мухи, яке спалахнуло в 1490—1492 рр. на Галичині.
Помер у Гродно 7 червня 1492 року в віці 64 років. Був похований у Кракові, у Вавельському замку в мармуровій гробниці.
Сім'я[ред. | ред. код]
- Дружина
- Єлизавета Габсбург (1436—1505), дочка короля Німеччини Альбрехта ІІ
- Діти
- Владислав (роки життя — 1456—1516)
- Ядвіга (1457—1502)
- Казимир (1458—1484)
- Ян (1459—1501)
- Олександр (1461—1506)
- Софія (1464—1512)
- Єлизавета (1465—1466)
- Сигізмунд (1467—1548)
- Фредерік (1468—1503)
- Єлизавета (1472—1480)
- Анна (1476—1503)
- Барбара (1478—1534)
- Єлизавета (1483—1517)
-
Єлизавета
-
Єлизавета
-
Єлизавета
Родовід[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ під іменем Казимир Ягеллончик
- ↑ під іменем Казимир IV
- ↑ а б Gotthold K.S. Rhode Encyclopædia Britannica
- ↑ а б в г д е Lundy D. R. The Peerage
- ↑ а б GeneaStar
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118990217 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ https://culture.pl/pl/miejsce/wawel-siedziba-krolow-polski
- ↑ Kuczyński S. Kazimierz Andrzej Jagiellończyk… — S. 269. (пол.)
- ↑ Крип'якевич І., Голубець М., Дорошенко Д., Пастернак Я. Велика історія України [Архівовано 29 серпня 2021 у Wayback Machine.]. — Львів — Вінніпег : видав Іван Тиктор, 1948. — С. 352.
- ↑ Kuczyński S. Kazimierz Andrzej Jagiellończyk… — S. 269—270. (пол.)
- ↑ Kuczyński S. M. Czartoryski Iwan Wasylewicz, ks., h. Pogoń litewska († ok. 1460) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Nakładem Polskiej Akademii Umiejętności, 1937. — T. IV/1, zeszyt 16. — S. 275. (пол.)
- ↑ Русина О. В. Сигізмунд Кейстутович [Архівовано 23 березня 2022 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 549. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- ↑ Kiryk F. Kuropatwa Jan z Łańcuchowa h. Śreniawa (zm. 1462) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków, 1971. — T. XVI/2, zesz. 69. — S. 253—254. (пол.)
Джерела[ред. | ред. код]
- Гулевич В. Казимир Яґайлович і Менґлі Ґірей: від друзів до ворогів // Український історичний журнал. — К., 2013. — № 1 (508) (січ.—лют.). — С. 40—66. — ISSN 0130-5247.
- Русина О. Казимир IV Ягеллончик [Архівовано 16 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 22. — ISBN 978-966-00-0692-8.
- Kuczyński S. Kazimierz Andrzej Jagiellończyk // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków, 1966—1967. — T. XII. — S. 269—273. (пол.)
Посилання[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Казимир IV Ягеллончик
|
|